English

Історія
як усе починалося...

​​​​​​

Щоб у повній мірі зрозуміти, яку роль відіграють у житті людства вітражі, потрібно зануритися в історію. Ми розповімо, як зародилось та розвивалось вітражне мистецтво, зупинимся на скляних і вітражних студіях та майстернях минулого. І Ви переконаєтесь, що традиція прикрашати будівлі вітражами прийшла до нас із Середньовіччя.

Слово «вітраж» походить від французького «vitrage», «vitrum» ( скло, вікно, віконне скло). Відомо, що перші вітражі з’явились в 11 столітті у вікнах кафедрального Собору в Аусбурзі, що знаходиться у Франції. Деякі з них збереглися і до нашого часу. А ще старовинні вітражі можна побачити у французькому містечку Шартр та в англійських соборах Кентбері і Йорку. Повний розквіт вітражного мистецтва припадає на 13-14 століття. Але з ростом впливу протестантської церкви кольорові вітражі почали безжально знищуватися, так як протестанти не сприймали кольорове скло, вважаючи його надто химерним. Знищувались не лише вітражі у храмах, а й цілі скляні майстерні, навіть мануфактури. Це призвело до того, що багато технік виготовлення скла були просто забуті на довгий час.

Фрагмент вітражу «Богородиця з прекрасного скла». Кафедральний Собор в Шартрі (Франція) 1150 р.

Вітражні вікна собору в Шартрі 1205-1235 рр.

Відродження скляного мистецтва почалось у 19 столітті завдяки Вільяму Моррісу, який зміг розкрити секрети виготовлення та фарбування скла. Вільям Морріс – автор фантастичних романів, дизайнер та покровитель художників. Завдяки йому була організована майстерня «Морріс і Ко», яка мала значний вплив на книжкову графіку, художній текстиль, декоративні меблі та вітражі. Однією з найбільш відомих робіт, виконаних Вільямом Моррісом у співавторстві з Едвардом Берні-Джонсом, була серія вітражних вікон у церкві Святої Трійці в Бостоні

Вітраж «Різдво» в Богоявленській каплиці собору Вінчестера в Хемпширі. Спроектовано Едвардом Берні-Джонсом і виконано в майстерні Вільяма Морріса.

З того періоду почалось нове життя вітражного мистецтва. Багато майстрів приклали свою руку до відродження вітражів. Найбільш відомі з них: Едвард Берні-Джонс, Люїс Комфорт Тіффані, Клейтон, Хітон, Батлер, Бейн, Лейверс Барро, Берлісон, Грілз та інші. Існували навіть сімейні підприємства з виготовлення скла та вітражів. Найвідомішою стала сім’я Гібс. На відміну від середньовічних майстрів, скляні майстерні отримували замовлення не лише від церков, але й від приватних замовників для прикрашення своїх домівок. Лондонська студія скляних справ «Клейтон і Белл» була найпроцвітаючою у другій половині 19 століття. Вона виконувала замовлення для самої королеви Вікторії і отримала звання придворної студії вітражу. Роботи студії Клейтон і Белл» можна зустріти по всій Англії і до цього часу. Найвідоміші з них – великий вітраж у західному вікні церкви в Кембриджі і вітраж у східному вікні церкви абатства в Бате. Роботи Клейтона і Белла зустрічаються також і в США.

Американець Луїс Комфорт Тіфані винайшов новий вид вітражного скла і вдосконалив спосіб з’єднання кольорового скла : спочатку краї обмотували мідною самоклеючою фольгою, а потім спаювали оловом. Нова технологія «тіфані» дозволяла скріплювати навіть дуже маленькі кусочки скла, що допомогло зробити вітражі більш витонченими і використовувати їх навіть у маленьких виробах. Згодом підвищується інтерес до декоративного мистецтва арт-деко (art deco), рослинно – орнаментальних композицій, абстрактно-стилізованих сюжетів, геометричних узорів, етнічних орнаментів. Ця епоха являє собою справжній розквіт скляного виробництва і вітражного мистецтва. В той час вітраж стає невід’ємною частиною практично кожного архітектурного ансамблю, сюжетами якого найчастіше були багатофігурні композиції на орнаментному фоні, який складається з рослинних та архітектурних елементів.

Луїс Комфорт Тіффані Вітраж «Осінній пейзаж» 1923-1924 рр. Музей Метрополітен (Манхеттен, Нью-Йорк, США)

В 20 столітті відомими майстрами скляних справ були Крістофер Уолл, Мері Лаундес, Сара Персер, Альфред Чайлд, Іви Хоун, Гаррі Кларк. Майстерня Сари Персер була заснована в 1903 році в Дубліні і стала центром розвитку вітражного мистецтва в Ірландії. Саме в цій студії працювали відомі вітражисти Іви Хоун, Гаррі Кларк, Вільгельміна Гедс та Майкл Хілі. Жінки на рівні з чоловіками створювали складні і, водночас, чудові вітражні композиції.

Вітраж в соборі Святого Патріка в Дубліні, Сари Персер, 1906 р. Зображення короля Кормака.

На початку 20 століття почав розвиватися новий архітектурний стиль, характерною рисою якого були функціонально розраховані форми. Засновником стилю став Френк Ллойд Райт. Він вперше використав вітражі в якості перегородок всередині приміщення, ламаючи стереотип про те, що вітраж можна застосовувати лише у віконних пройомах. При виготовлені своїх вітражів він майже не використовував забарвлене скло. Його ідея була підхвачена європейськими майстернями по виготовленню вітражів, і зовсім скоро з’явився цілий напрям художників-вітражистів, які використовували принципово нову концепцію використання скла для зміни форми і планування приміщення.

Війни в першій половині 20 століття завдали величезної шкоди вітражам старовинних соборів та храмів. Багато з середньовічних вітражів було знищено назавжди. Для реставрації та відновлення вітражних вікон у зруйнованих храмах запрошувались найкращі майстри вітражного мистецтва. Але не всі майстерні були готові відновлювати втрачене. Наприклад , студія Жана Ебера-Стівена для церкви Оскар де Дюмон запропонувала зовсім нові вітражі, не схожі на ті, що прикрашали цей храм до війни. Результатом їхньої праці стало нове трактування образів у вітражах на Біблійну тематику. Багато майстрів та замовників роботу студії не прийняли, але з’явилась нова течія у вітражному мистецтві, яка отримала назву «вітражні художники-модерністи». Широке використання абстрактного мистецтва у вітражах релігійного напрямку застосовував і відомий художник Марк Шагал. Найвідомішими з його робіт стали 12 вітражів для Медичного центру Хадаса в Єрусалимі. Так як в іудаїзмі заборонено малювати людей, Шагал використовував зображення тварин, наділивши їх рисами людини.

Неможливо не згадати і про одного з найбільш характерних художників модерністів – Альфонса Маріа Муху – чеського дизайнера, ілюстратора, театрального художника. Його витончені роботи запам’ятовуються пластичністю рослинно-живописних орнаментів, вишуканістю жіночих поз, цільністю та єдністю замислу. В 1931 році Муха спроектував вітражне вікно для собору в Празі, де в повній мірі проявилась його художня багатогранність.

Альфонс Муха . Вітражне вікно в Соборі Святого Віта Прага 1931 р.

Після Другої світової війни почав розвиватись абстрактний стиль, що поєднує в собі монументальність та символічну образність. Малюнок вітражу створюється не кольором скла, а графіком олов’яної пайки. В мистецтві панують монументалізм, символізм і мінімалізм, вітражі все більше нагадують кольорову абстрактну схему.

У 20 столітті виникло відразу кілька напрямків. Одні з них називали іменем засновників, наприклад , вітражі «Тіффані», інші за технологічним процесом «Ф’юзінг» (спікання) або Плівковий вітраж (псевдовітраж). Вітражне мистецтво міцно зайняло свою нішу в декоруванні будівель у цілому, так і окремих приміщень. І сміло входить в кожен дім, прикрашає внутрішній світ будь-якого помешкання, приносить людям радість!